РА – за однією з версій, ріка Волга. Розрізняють Ра - річку, яка тече по Землі і небесну, яка відокремлює Явь від небесного царства. Назва походить від Сонця-Ра, звідси - “ранок”, тобто це східна ріка. Можливо, Волга була своєрідним кордоном на сході нашої держави. РАДОГОСТ – Бог, покровитель гостей. У ВК,22 написано про вгамування спраги суриною до свята Радогощі: “… що створене Квасуром слід називати Суринією. І те в Радогощі наші… Це повинні мати всі дні після того, як обжинки сотворимо і урадогощемося о тім.” У хроніках зазначено, що Р. особливо поклонялися лютичі і чехи. РЕТРА – головне місто й храм слов’янського племені ротарів (сусідів лютичів і ободритів), яке населяло пониззя Лаби (Ельби). В храмі стояли “ідоли богів… на кожному вирізано його ім’я. Головний з них, якого особливо поважають і шанують усі язичники, зветься Сварожич”, - записав на поч. XI ст. німецький єпископ Тітмар. А інший, у союзі з імператором, спалив Ретру у 1067–1068 роках. Жерці храма зібрали й поховали оплавлені металеві статуетки з рунічними написами. Через 600 років вони були знайдені німецьким священиком, а в 1771 р. опубліковані іншим священиком А.М.Готтлібом в ілюстрованій книзі “Боги, яким служили в старовину ободрити”. РІДНА ПРАВОСЛАВНА ВІРА (РПВ) – рідновірівська течія, яка була заснована 15 червня 7511 (2003) на Раді Волхвів, що відбулася на горі Богит. Верховним Волхвом обрано Володимира Куровського. РПВ діє суцільно з Характерним козацтвом. Світоглядні основи РПВ будуються на звичаєвій українській вірі у Єдиного і Баготопроявного Сварога (Рода), кожен з проявів якого має своє ім’я і уособлюється, як окремий Бог. РОД – одне з імен Сварога. Творець Всесвіту, Всебог, Прабог, творець людського роду, духовна сила, яка єднає усі покоління: покійних живих і ще ненароджених. Він є ядром, що зміцнює народ і формує його майбутнє. Спочатку Р. був заточений в “світовому яйці” (в самому собі), потім розбив його. Саме Род породив Всесвіт і його ж уособлює. Род став небесним джерелом і породив води великого Океану і Богів. Свято Р. відзначають 25 грудня після обід, коли дорослі діти несуть своїм батькам вечерю. РОЖАНИЦЯ – одне з імен жіночої сутності, яка супроводжує Рода. у “Питаннях Кирика”, пам’ятці XII віку: “Аже се Роду і Рожаниці крають хліб і сир, і мед…” Свято Рожаниці дослідники ставлять на 8-9 вересня (2-га Пречиста). Але свято Ганни (8–9 грудня) більш відповідає рожаниці, бо ім’я Ганна якраз і символізує рожаницю (“Ра”-сонце + ж(г)ан, тобто та, що жене (народжує) сонце). Саме на цей період правління жіночої сутності народжується нове сонце (25 грудня). РУЄВИТ – Бог літнього сонця у західних слов’ян, прояв Свентовида. Р. відповідає Купалі східних слов’ян. РУНВіра (Рідна Українська Національна Віра) – рідновірівська течія, яка була заснована Левом Силенком у 1965 р. в українській діаспорі Америки. Сповідники РУНВіри приймають реформовану Л.Силенком на принципах стандартів монотеїстичних світових релігій давньоукраїнську віру. Історія конфесії, кількісне зростання громад РУНВіри в діаспорі повністю пов’язані з організаторськими здібностями Л.Силенка, який з 1962 по 1977 роки об’їздив з лекціями практично всі ті міста Канади і США, де є українські спільноти. У 1964 р. Лев Силенко-Орлигора започаткував у Віннипезі своє періодичне видання – часопис “Рідна Віра”. З 1966 року в Чикаго за його редакцією виходить часопис “Сомобутня Україна”. Опісля редакція журналу перемістилася у Спрінг Глен. Організаційно РУНВіра оформилася у 1965 р., коли було засноване Об’єднання Синів і Дочок України (ОСІДУ РУНВіри). Перша громада (станиця) була офіційно зареєстрована як релігійна організація у грудні 1966 р. в м.Чикаго (штат Іллінойс, США). Перший Собор представників громад РУНВіри відбувся 5-6 серпня 1972 р. в Чикаго. Цей Собор затвердив ті Закони, які стали основою духовного та організаційного життя вірних громад конфесії. На другому Соборі РУНВіри, який відбувся в Гамільтоні (Канада) 27 квітня 1980 р., було прийнято “Основний Закон (Статут) ОСІДУ РУНВіри”, в якому чітко визначена віра в Єдиного і Всюдисущого Господа Дажбога і закріплене визнання “Мага Віри” священною книгою РУНВіри. Третій Собор РУНВіри, який пройшов вже в Оріяні – Святині Матері України, в своїй ухвалі 16 липня 1983 р. чітко визначив Лева Силенка як Духовного Вчителя і Пророка Святої Церкви РУНВіри. Після здобуття Україною незалежності, громади РУНВіри поширилися майже по всій її території. Перша громада течії офіційно зареєстрована рішенням виконкому Київської міськради 25 вересня 1991 р. Очолив її з благословіння Л.Силенка Володимир Короб. 15-17 травня 1992 р. в Києві відбувся Установчий з’їзд делегованих представників з 18 громад рунвістів України. Цей з’їзд Л.Силенко благословив як 4-й Собор ОСІДУ РУНВіри. Рада у справах релігії при Кабінеті Міністрів України 28 травня 1992 року зареєструвала Статут релігійної організації “ОСІД РУНВіри”, чинність якого поширювалася на всю територію України. За зразком цього Статуту в тому ж 1992 р. були зареєстровані громади рунвістів в інших містах України. Першим головою Священної Ради було обрано львівянина Володимира Пілата, але невдовзі він мусив передати документи ОСІДУ проповіднику київської громади “Дажбожа” Богадану Островському, який пізніше був затверджений керівником Священої Ради. Існує кілька напрямків РУНВіри з різними духовними центрами. РУС – син отця Богумира, родоначальник племені русів. Згад. у ВК,9а. РУСАЛКИ – Богині Наві. В образі Р. з’єднана уява про водяних і лісових дів: вони мешканці водоймищ, але люблять виходити на берег і гойдатися на гілках дерев. Вони веселі, жартівливі, співають пісні чудовими, заворожуючими голосами. Р. ототожнюються з душами померлих. Тиждень після Зеленої неділі наз. Русальчиним, а четвер на цьому тижні - Русальчиним Великоднем, наступний понеділок - Проводами русалок. РУСАЛЬНІ ПІСНІ – вид календарної обрядової лірики, яка супроводжувала звичаєво-обрядові дії протягом “русального тижня”. Р.п. і відповідні обряди - це спадок глибокої давнини. Вони віддзеркалюють уявлення давніх українців, пов’язані з міфічною постаттю русалок. В цьому обряді є сліди давнього культу пошанування покійників. До циклу русальних обрядів в Україні входило чимало таких, що мали локальний характер, як обряд “Тополя” на Полтавщині, чи “Водити Вербу” на Чернігівщині, або “Водити Куста” на Поліссі. Характерні зразки Р.п.: “Ой в ліску, в ліску на дубочку”, “Сиділа русалка на білій березі”, “Ой біжить, біжить мала дівчина”, “Проводили русалочок, проводили” та ін., в яких згадуються русалчині гойдалки, прохання дати намітки, сорочки. Архаїчність Р.п. очевидна: немає строфічної структури, невпорядковане римування, асонансні рими або й взагалі без них. Романтична таємничість, баладний драматизм ситуацій Р.п. приваблювали багатьох письменників. РУЯН (Рюген) – морський острів поблизу гирла Одеру; протягом V ст. до н.д. – XII ст. н.д. священний центр слов’янських племен венедів, ругів та поморян. В м.Арконі стояв головний храм Святовиту, він був зруйнований данцями в 1168 р.
Вгору С САВУР-МОГИЛА – легендарний природний пагорб над річкою Конкою, між селами Григорівка й Юліївка Запорізького р-ну. В давнину, можливо, використовувалась як святилище. СВАРОГ – Бог Всесвіту (Неба), багатопроявний володар Прави, Яви і Нави, Дід Богів, Творець, золоторунний майстер, створив людину од “перст своїх”, він же - Триглав, Род: “Сварог, що створив світ - це Бог світу і Бог Прави, Яви і Нави…” [ВК,15а]. “Бо не мали Богів різних: Вишній Сварог і іні суть множеством, бо Бог є єдин і множествен. І хай не розділяє ніхто того множества і не говорить, що мали Богів многих.” [ВК,30]. Всі інші Боги є сваржичами: “І Сварог є Отець, а інші суть сини.” Душа людини після смерті відправляється на Луки Сварожі. Щитом С. вважається восьмикутна зірка. СВАРГА – найвище небо, де знаходиться Рай. С. символізує найвищу святість, духовну силу, сконцентровану в Божественній істині. Сварог є уособленням С. “СВАРОГ” – релігійно-історичний та науково-пізнавальний часопис Громади Українських Язичників “Православ’я”, видається з 1995 р. “С.” подає матеріали про сучасне відродження Рідної Віри, про давні релігійні обряди та Богослужбу, доповіді провідників релігійних громад на різних міжконфесійних конференціях, публікує наукові дослідження пращурів, а також критичні матеріали щодо порушення прав рідновірів, сваволі чужовір’я та ін. СВЕНТОВИД (Святовит) – західнослов’янське ім’я Дажбога-сонця, со підтверджують дослідники М.Костомаров і Я.Головацький. С., як і Дажбог, є Богом Прави і Яви: “І Богові Свентовиду славу проголошуємо - се Бог Прави і Яви, і йому співаємо пісні, яко свят є. І через нього знаємо світ бачити і в Яві бути. І той нас од Нави вбереже, і тому хвалу співаємо. Співаємо і танцюємо йому.” [ВК,11а]. С. має чотири прояви: Яровит - весняне сонце, Руєвит - літнє, Поревит - осіннє і Поренут - зимове. Головний храм знаходився на острові Руген в м.Аркона. “СВІТЛО ОРІЯНИ” – часопис ОСІД РУНВіри (м.Запоріжжя), видається з 1995 р. СВЯТОСЛАВ ІГОРЕВИЧ – один з найславніших князів Київської Русі (962–972). Більшу частину життя провів у військових походах, розширивши межі держави до Дунаю та Волги. Оборонець Віри Предків. Як воїн-козак мав чуба і вуса. Загинув у районі Дніпрових порогів у нерівному бою з печенігами. СЕМИРІЧЧЯ – легендарна країна русів, де утворилися їхні роди, нащадки Богумира.
СИЛЕНКО Лев – засновник Рідної Української Національної Віри (РУНВіри), автор фундаментальної праці “Мага Віра” (Могутня Віра). Нар. Іван (Лев) Силенко у с.Ратьківка-Богоявленське, що біля Олександрії на Кіровоградщині. Силенко з часом змінив своє ім’я на Левко, вважаючи, що ім’я Іван жидівського походження. Року народження ніколи не називав (приблизно початок 20-х років) вважаючи, що він “вічний, а Вічність не родиться”. Після II світової війни. С.Л. опинився в Західній Європі. Різні відомості подаються про зв’язок С.Л. і В.Шаяна. Шаян стверджує, що він познайомився з С.Л. у Аугсбурзі влітку 1945 року у таборі Геттінген, що саме там він дав клятву Лицаря Ордену і брав учать в його акціях, одержав ім’я Орлигори. З появою табору “Новий Ульм” (складався переважно з українців) С.Л. перебрався туди і організував там “Молоде Лицарство”. З часу переїзду В.Шаяна до Англії його зв’язки з Орлигорою перервалися. Бібліографічний життєпис С.Л. подається в книзі Тетяни (Світослави) Лисенко “Вчитель Силенко: його родовід, життя і віра в Дажбога” (Київ, 1996).
СИМАРГЛ (Вогнебог) – Бог земного вогню. Вогонь горів у вівтарній частині храму і в печі кожної хати. Вогонь є охоронцем житла, тому С. мав образ собаки чи дракона-охоронця. У святилищі човнового типу займає місце носа судна. “Цьому Богу Вогнику Семурглю речемо показатися і стати на Небі і так бути до блакитного світа. Наречемо його ім’ям Вогнебога і йдемо трудитися, всяк день молитви творячи.” [ВК,3а].
СИМВОЛ – предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість. Головним символом РУВ є Триглав (Трійця, Трисуття).
СІЄВА – син отця Богумира, родоначальник племені сіверян. Згад. у ВК,9а.
СКАЗАННЯ – фольклорний, літературний твір історичного і легендарного характеру, в якому розповідь про дійсні події і явища минулого поєднується з їх піднесено поетичною інтерпретацією. У С. широко використовуються достовірні і вигадані відомості про історичних осіб, свідчення сучасників й очевидців подій, розповіді легендарного змісту, традиційна образно-стильова поетика фольклору. С. близькі до історичних переказів, легенд, апокрифів, житій. У давній літературі С. – це прозовий твір легендарно-історичного змісту (“Сказання про Бориса і Гліба”, “Оповіді про запорожців, опришків, гайдамаків” та ін.), у новій С. зустрічаються й у віршових формах. СКІВ (Скіф) – князь русів, брат Славена. Згад. у ВК,17а. За скіфською легендою переказаною Геродотом - один із трьох синів (див. Агатірс, Гелон) Геракла і Змієногої Богині, дочки Борисфена-Дніпра. Саме С. вдалося виконати завдання Геракла, і він залишився царювати на землі, де народився. СКІФІЯ – країна скіфів (скутів, скотів, скотарів) - руського племені [ВК,7є,15а та ін.]. Греки довгий час називали русів скіфами. СКОРОМОВКА – поетичний жанр, живлений джерелами дитячого фольклору, зумовлений потребами етнопедагогіки. В основі С. - дотепна гра спеціально скомпонованих важковимовних слів, призначена для тренування артикуляційного апарату дитини. Водночас вона виконує естетичну функцію, спонукає до словотворчості (“В сіни Мусій сіно носив”, “Надворі погода розмокропогодилася” тощо). СКРЕВА – дочка отця Богумира, родоначальниця племені кривичів. Згад. у ВК, 9а. СЛАВЕН – князь Русів, брат Сківа. Згад. у ВК,17а. СЛАВУНА (Слава) – жона отця Богумира [ВК,9а], від яких пішли слов’янські роди. “Ми нащадки Славуни” [ВК,6г,8]. Можливе ототожнення С. і священної птиці Матері-Слави (Магури) [ВК,6г]. “СЛОВО О ПОЛКУ І ГОРЕВІ ІГОРЯ СВЯТОСЛАВЛИЧА” – епічна поема про невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря (1151–1202) в 1185 р. проти половців, що став приводом для заклику невідомим автором до єднання Русі. Поему знайдено в 1795 р. серед творів старовинної збірки і видано вперше в 1800 р. В поемі згадуються руські Боги: Дажбог, Стрибог, Хорс, Велес, Див. СЛОВ’ЯНИ – група племен арійського походження, які займають територію Центральної, Східної і Південної Європи. Українці входять до слов’янської групи. Назва “слов’яни”, за однією з версій, походить від славлення - богослужби, де прославляється Бог: “Але будемо слов’яни-руси, які Богам славу співають, - і тому названі слов’янами.” [ВК,8(2)]. Також за ВК ми походимо від Славуни (Слави), жони Богумира [ВК,9а]: “Ми нащадки Славуни” [ВК,6г,8], “Але ми імено маємо Слави” [ВК,8(2)]. Мати Славуна тотожна священній птиці Матирі-Славі (Магурі) [ВК,6г], яка в свою чергу є уособленням Зорі [ВК,7ж] передвісниці Сонця. Зоря несе славу перед Світилом, а на вечір залишає славу після нього, тобто вона прославляє Бога. СМОРОДИНА – вогненна ріка смерті між світлим і темним царством (пор. “смердіти”, “смерд”, “смерть”). СНІП (Дідух) – останній зжатий сніп із поля, урочисто освячений під час обжинок і внесений у комору. На Святвечір перед Різдвом (25 грудня) він вноситься до хати і ставиться на покуті як символ Отця Божого (ВК,8(2)). В Дідусі перебуває дух Роду. СОБОР РІДНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВІРИ – об’єднання рідновірівських громад, засновано на Священній раді в 7508 (2000) році в м.Вінниця з числа громад, які вийшли з ОСІД РУНВіри. Голова Духовного Правління - Олег Безверхий. При Соборі РУВ засновано Університет Рідної Української Віри для підготовки духовних осіб, братство “Онуки Дажбожі”, сестринство “Берегиня”. СОМА – (іран. “хаома”, укр. Хома, хміль, хмільне) у аріїв та індусів: божественний напій, а також божество цього напою й Місяця. Половецькі “баби” тримають у руках сому у чаші на череві, яке також відноситься до Місяця (місяць унизу хреста, вайші утворилися з черева Поруші, а ім’я Василь (селянин) ототожнюється з місяцем). СТОУНХЕНДЖ – знамените святилище-обсерваторія (“хендж” чи “ротонда”, так умовно називають такі споруди на Заході) III-II тис. до н.д. Знаходиться на Солсберійській рівнині у Великій Британі. Подібні споруди будувалися на території України, безпосередньо на о.Хортиця археологічно досліджено і відновлено за участю рідновірів святилище-обсерваторія на вис.Брагарня. СТРИБОГ (Стриба) – Бог, якому підвладні вітри. “І там Стрибог свистів у степах” [ВК,5б]. У “Слові...” вітри названі “онуками Стрибога”. У святині човнового типу його образ займає центральне місце, там де має бути щогла, яка тримає вітрила. Це місце називається також Треба. Слова “Треба” і “Стриба(г)” мають одне коріння. На схемі восьмикутної зірки С. займає місце центру, від якого відходять вісім променів (роза вітрів). Вони визначають одні з головних свят року. С. зв’язковий між Богом і людьми, посередник між Верхнім і Нижнім Світами. “Стрибнути” - підскочити до Бога. С.Наливайко ототожнює С. з ведичним Шивою. СУРА (Сурія, Сурій-Світлодід) – назва Сонця. Згад. у ВК. СУРОЖ (Суренж, Суражград) – тобто, місто Сонця; давнє руське місто в Криму. Сучасний Судак. Один із найбільших південних шанованих центрів слов’янського язичництва. С. був об’єктом постійної боротьби між русичами та греками. В історичних довідках про місто Судак (Сурож, Сурата) знаходимо дані, що починаючи з V ст., це місто неодноразово завойовувалося слов’янами. Останній за часом напад слов’ян на Сурож стався в другій пол. ІX ст. Згадується в ВК. СУРИЦЯ (сурина, сура) – священний напій русичів. “Квасура одержав од Богів таїну і впровадив сурину, а та є спраги вгамування і ту мали до Радогощів”. “Ладо до нього (Квасури) прийшовши сказав йому залити меди водою й усуряти їх на сонці, себо суру творити. А як вони перебродять, то перетворяться в сурицю і ту пиймо в славу Божеську” [ВК,22]. У ВК також подається додатковий рецепт приготування напою: “Це є жертва наша мед-сура на дев’ятисилі й шавлії удіяна і на Сонці ставлена на три дні, а потім крізь вовну ціджена…” Назва Сура походить від назви сонця – Сур’я, як і суритися – настоюватися на сонці. У ВК,4а розповідається про спосіб вживання священного напою: “Залишимо на суру молоко наше в травах на ніч, натовчемо до нього шавлію й інших трав, як рекли Пра-старотці, і дамо йому суритися. І пиймо на славу Богів п’ятикратно денно. Бо то наше починання Богам повинні потребити і треба та буде зв’язком поміж нами.” СУРОЗЬКА РУСЬ – одна із гілок прадавнього слов’янства, що розселялася на Північному Причорномор’ї [ВК,6в].
Вгору Т ТАРГІТАЙ – за скіфською легендою у переказі Геродота – прабатько скіфів. Його батьками були Зевс і дочка ріки Борисфена. У Т. було троє синів: Арпоксай, Ліпоксай, Колоксай. За їхнього царювання на Скіфську землю впали з неба золоті речі: плуг з ярмом, сокира і чаша. Тільки наймолодшому Колоксаю далися дарунки Богів, тому старші брати віддали владу над всім царством йому. Можливо, Т. згадується в слов’янських казках під ім’ям Тарха Тарховича. ТВОРЕЦЬ – у ВК головним Богом-Творцем названий Сварог: “Сварог, що створив світ - це Бог світу і Бог Прави, Яви і Нави…” [ВК,15а]; “Се мовив Ору Сварог наш: “Як мої творіння створив вас од перст моїх. І хай буде сказано, що ви – сини Творця, і поводьтесь як сини Творця. І будете як діти мої, і Дажбо буде Отець ваш. Того мусите слухатись, і той вам скаже, що маєте діяти; і як мовить, так і творіть.” [ВК,25]. Дажбог, як прояв Сварога також виступає Творцем: Се бо Дажбо створив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє. І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу, аби тая удержана була. (…) Права бо є таємно уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та створила життя наше.” [ВК,1]. ТРИПІЛЛЯ – селище у Київській обл. Стоїть під Дівич-горою на правому березі Дніпра, від якої розходяться у три боки багатокілометрові Змієві Вали. За розкопками в 1893 р. Вікентієм Хвойкою прадавнього поселення біля цього селища, виділено трипільську археологічну культуру. ТРЕБА – жертва Богові. У ВК зазначається, яку жертву клали наші предки: “Маємо істинну Віру, що не потребує людської жертви… Ми ж мішком повну жертву даємо від трудів наших - просо, молоко і тук. Та Богів покормимо ягням на Коляди і на Русалії, в день Ярила і на честь Красної Гори…” [ВК,7а]; “…і жертви іншої, як хліби не має. А ще виноград, і мед, і зерно дають до молінь тих” [ВК,26]; “Це Боги Русі не беруть жертви людської, ані тваринної, лише плоди, овочі, квіти і зерно, молоко, суру питну, на травах настояну, і меди, ніколи не живу птицю, ані рибу. Це варяги дають жертву іншу і страшну чоловічу” [ВК,24б]. Зараз в храмах в основному дають жертву грошима, купуючи свічки, образи, даючи пожертву за проведення обряду. Прихожани можуть жертвувати майном на потреби громади. ТРИГЛАВ (Трійця, Трисуття) – одне з імен Сварога, який є Богом Праві, Яві і Наві. Т. є образом Всесвіту, Роду і має наступне розташування глав: Посередині - Перун (Права - закон Божий, згідно якого відбувається як народження, так і смерть), праворуч від нього - Дажбог (Ява, чоловічий початок), ліворуч - Макош (Нава, жіночий початок). Чоловічий і жіночі початки сходяться у нижній частині Т. у зародку яйці, іноді косий хрест (смерть, Хорс), і згідно Закону Божого відбувається народження: у верхній частині на середній главі іноді позначається прямим хрестом Це є символом Роду: чоловік, жінка - зародок, з якого народжується дитина. Т. є священним символом Рідної Української Віри і держави Україна. За образом Т., який вписується у восьмикутну зірку, будуються православні храми і твориться календар: люди заходять із західної частини храму (вечір, осінь, смерть, зародок), їхні обличчя мусять бути оберненими до вівтарної частини храму (схід, ранок, весна, народження), праворуч - південна частина (день, літо, Ява, Білобог), ліворуч - північна частина (ніч, зима, Нава, Чорнобог). “ТРИГЛАВ” – вісник Характерного Козацтва, видається з 7510 (2002) року. На сторінках віснику висвітлюються бойові і духовні традиції українського народу. ТРИЗНА – день установлений на пам’ять померлого(их). Вгору У УКРАЇНА – Богом обрана і благословенна Свята Земля Українського народу.
