На руці — часник, у волоссі — барвінок - Традиційне весілля - Обрядовість в українській родині - Каталог статей - Етнографія для допитливих
Середа, 07.12.2016, 16:21
Етнографія для допитливих
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії каталогу
Народження дитини. [1]
Дівування й парубкування [0]
Традиційне весілля [8]
Будівництво хати [1]
До останньої межі [0]
Культ пращурів [1]
Міні-чат
Наше опитування
Оцените мой сайт
Всього відповідей: 482
Головна » Статьи » Обрядовість в українській родині » Традиційне весілля

На руці — часник, у волоссі — барвінок
На руці — часник, у волоссі — барвінок
Iсторія «чаклунства» українців

  Автор Вікторія ГЕРАСИМЧУК

ОТРИМАТИ ГАРБУЗ БУЛО НАСТІЛЬКИ ПРИНИЗЛИВО, ЩО ЧАСТО ПЕРЕД СВАТАННЯМ ПАРУБОК ПОСИЛАВ ДО ДІВЧИНИ РОЗВІДНИКІВ, ЩОБ ТІ ДОВІДАЛИСЯ, ЩО В НЕЇ НА ДУМЦІ 

 
Здавна люди шукали способи хоча б одним оком заглянути у майбутнє і хоча б трішки змінити його у своїх інтересах. У цих пошуках використовувалися різноманітні підручні засоби, і від поширеності цих засобів у певній місцевості залежала історія «чаклунства» того чи іншого народу. Особливу увагу українці у цьому плані приділяли барвінку, волошці, маку, гарбузові, папороті та часнику. На рослинних мотивах побудовано безліч обрядів, звичаїв. У більшості своїй вони мають язичницьке коріння, однак із впровадженням на наших землях Християнства до них «влився» ритуал освячення у церкві. 

Зрозуміло, що основна кількість травно-квіткових обрядів припадає на літо — так звані Зелені свята, які розпочинаються з Трійці і закінчуються на Івана Купала. Головною рослиною у ніч на Івана Купала, як відомо, стає папороть. Згідно повір’ям, квітка папороті може вказати дорогу до скарбів, принести щастя і взагалі, наділити свого господаря здібностями до чаклунства. Наприклад, є легенда про селянина, який у цю ніч раптом почав розуміти мову свого коня і гілок дерев. Як виявилося, на його одяг випадково потрапила квітка папороті. Проте, вона могла принести не тільки казкову силу, але і безліч неприємностей — усіх охочих до цієї реліктової трав’янистої рослини, переслідували чорти та відьми. Говорять, нечисть до папороті відчуває найніжніші почуття, тому, наприклад, на Гуцульщині було прийнято бити папороть палицею, а потім освячувати місце побоїща. 

Для менш екстремальних особистостей, які не ризикували вступати у суперечку з нечистою силою, у свято літа існували інші розваги. Наприклад, жительки Карпат ходили на полонину, роздягалися, і скочувалися вниз схилом, вбираючи енергію трави і роси. Ця процедура, зроблена до сходу сонця, додавала жінкам життєвої сили, здоров’я і плодючості. 

Але якщо плодючість становила предмет бажання заміжніх жінок, то дівчата мріяли лише скоріше вийти заміж. Першим етапом у даному прагненні завжди був приворот, в якому юним «відьмам» чимало допомагали трави. Наприклад, на Трійцю дівчата «купалися у любистку», тобто додавали цю рослину у воду для купання. 

Ще один цікавий обряд з циклу дошлюбного спілкування — сватання. У ньому знайшов застосування надто буденний на ті часи овоч — гарбуз. Його дівчина виносила сватам на знак своєї відмови виходити заміж. За словами етнографа Лідії Артюх, такій ролі у українських обрядах гарбуз зобов’язаний саме своєю повсякденністю. Українці вважали його настільки невиразним і простим, що ніколи не пригощали ним гостей. Зате хлібом — обов’язково, оскільки він вважався найбільшою цінністю. «Схопити гарбуза» було настільки принизливо, що часто перед сватанням парубок посилав до дівчини розвідників, які мали довідатися, що у неї на думці, або йшов свататися пізно увечері, щоб ніхто не бачив. Якщо ж дівчина виносила сватам хліб, починався весільний обряд, символом якого, а також молодості, любові і сім’ї є барвінок. Власне весілля розпочиналося з так званих барвінкових обрядів, які символізували освячення сім’ї громадськістю. Збирали барвінок урочисто: у Карпатах і Наддніпрянській Україні цим під музику займалася уся молодь, на Бойківщині — молода з дружками, з піснями і спеціальними обрядами, які у майбутньому забезпечували молодим щасливе сімейне життя. Плести вінок дозволялося лише з благословення матері і лише з отриманням вищезгаданої вічнозелена трав’яниста рослина нарешті перетворювалася на головний убір нареченої. Крім барвінку, який був обов’язковим компонентом весільного вінка, до нього могли вплітатися цвіт та ягоди калини, колоски пшениці, волошки, рута, м’ята. На Правобережній Україні та Прикарпатті голову нареченої прикрашали навіть часником — щоб захистити молодих від будь-якого зла. 

Захисту від зла, а саме від нечистої сили, наші предки приділяли дуже багато уваги. На Гуцульщині абсолютно усі носили з собою часник — молодим його прив’язували до руки, дітям зашивали у сорочку. Також від бісів, упирів й інших «ісчадій» українці оберігалися за допомогою маку. Як відзначає етнограф Наталія Стаценко, особливою силою наділявся так званий «видюк» — польовий мак, зерна якого самі висипалися з головок. Вважалося, що коли обсипати таким маком двір, жоден злий дух не зможе зайти до нього, поки не збере і не перерахує всі зернини. Таким же чином можна було захистити дійну корову. Крім того, корівник можна було оббити осиковими кілочками — найвідомішою зброєю проти нечистої сили. Від русалок захищалися полином. За народними повір’ями, підступні хвостаті чекали чесних перехожих на околицях сіл і запитували: «Полин чи петрушка?» Почувши «полин», русалка зникала, а за «петрушку» могла залоскотати до смерті. 

Дуже часто народні обряди і традиції мали утилітарний характер. Наприклад, як розповідає етнограф Лідія Артюх, заборона їсти яблука до Спаса (19 серпня) цілком обґрунтована. До цього свята «заборонені плоди» здебільшого не устигають дозріти і загрожують дизентерією. Правда, діти все одно їли яблука, коли їм цього хотілося, а ось жінки суворо дотримувалися заборони. Особливо це стосувалося тих жінок, у яких раніше вмирали діти. Вважалося, що на Спаса Матір Божа роздає дітям на тому світі золоті яблука, а ті, чиї батьки порушили заборону, стоять збоку і плачуть, на що Матір Божа відповідає: «Твоє яблуко свиня з’їла». 

Віра наших людей у силу рослин була дуже сильною, настільки сильною, що частково вона збереглася до наших днів. І не тільки у глухих куточках нашої країни. Адже чимало сучасних українок одягає джинси, перед тим викупавшись у любистку. №122, четвер, 15 липня 2004
 

Джерело:  ГАЗЕТА "День", №122, четвер, 15 липня 2004 





Джерело: http://www.day.kiev.ua/33996/
Категорія: Традиційне весілля | Додав: ethnology (07.09.2008) | Автор: ГАЗЕТА №122, четвер, 15 липня 200
Переглядів: 2009 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Copyright MyCorp © 2016Створити безкоштовний сайт на uCoz