ХОРС – Бог місяця. Згадується в ВК, “Слові…”, “Легенді про доньку Шана” подніпровських болгар (Хорсу). Уявлявся у вигляді човна, повозки, коня або перевізника в потойбічний світ. Х. не можна переходити дороги, інакше позбудешся сили і допомоги Богів (заборона переходити дорогу похоронній та весільній процесії, душа в цей час іде до раю, а шлюб твориться на небесах). З aнгл. мови horse - кінь. Х. - це потойбічне сонце, тому його часто плутають з денним сонцем. На картинах “Козак Мамай” його уособлює кінь. Х. присвячені всі перші числа місяця, які раніше починалися з молодика. Найголовніше свято - Народження нового Місяця - Новий рік. Символ місяця на православному хресті ставиться внизу, іноді замінюється косим хрестом, або черепом з костями. На образі людини Х. відповідає черево, звідси й походить каста вайшів (селяни) та ім’я місяця - Василь (святкується 1 січня). У ведичній легенді Індра розриває Врітру на дві половини: одна стає місяцем, а друга - шлунком тварин. Місяць символізує також фалос: на Новий рік (похорони старого сонця) відбувається засівання на життя вічне і фалосом-плугом зорюють двір. Грецьке ім’я – Харон, він є перевізчиком мертвих (пор. похорон). ХОРИВ (Горовато) – один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли хорвати. Згад. у ВК, ПВЛ. Див. Ор. ХОРТИЦЯ – найбільший дніпровський острів, розташований у пониззі Дніпрових порогів; Святиня українського народу. Назва острова пов’язана з Богом місяця Хорсом, який наче човен перевозить померлих до раю. На Х. виділено шість курганних груп, ще більше поховань, які зрівняні із землею. Найперші поселення датуються IV тис. до н.д. залишені носіями середньостогівської археологічної культури. На Х. археологічно досліджено і реконструйовано ряд святилищ епохи бронзи (кіммерійці). Серед них святилище-обсерваторія на вис.Брагарня, де запорозькі рідновіри проводять свої богослужіння. Саме рідновіри активно брали участь у розкопках і реконструкції давніх пам’яток. На Х. знайдено ряд кіммерійських поселень, які визначаються багатоваліковою, саботинівською і білозерською археологічними культурами, також досліджена фортеця на о.Байда (Мала Хортиця), яку датували катакомбною (за стилем поховання) культурою XVII–XV ст. Досліджено ряд скіфських поселень, серед яких добреукріплене місто на Савутиній скелі V–III ст. до н.е. Часів Київської Русі досліджене поселення у Протовчах - давній переправі і місці збору руських дружин. Чисельними пам’ятками представлена доба Запорозького козацтва з валами, редутами, які пізніше добудовувались і використовувались під час I-ї русько-турецької війни. Як важливий оборонний пункт Х. використовувались під час II світової війни. За свідченням Костянтина Багрянородного на Х. стояв старий священний дуб, до якого русичі клали жертву Богові. Вгору Ц ЦУР (Щур, Чур, Сур) – Бог-охоронець житла, ушановувся як предок-родоначальник. Виходячи із слова “цурка”, “чурка” (обрубок дерева), ми можемо припустити, що Ц. є Богом Вогню, хатнім охоронцем і виступає зародком сонця - Сур’ї. Слово “пращур” вказує на те що Щур виступає прапредком, а земне є вогнище породженням Наві. Хатній гризун пацюк має назву “щура”, можливо тому, що пов’язаний з потойбічним світом. Заклики Ц. збереглися у слов’янських народів: “Цур мене!”, “Цур це моє!”, “Цур тобі!”. Вони слугували для виклику Ц. на допомогу. Дієслово “цуратися” - триматися осторонь, якби огороджуватися Ц. Рос. слово “чересчур” позначає Чура як охоронця якихось кордонів, звичаїв.Вгору Ч ЧАСТІВКА – жанр народної лірики, чотирирядкова, іноді - шестирядкова римована пісня швидкого темпу виконання. Розмір переважно хореїчний. Ч. - імпровізація, адресована конкретній особі чи аудиторії, оформлена як моментальний влучний вигук на злобу дня. Тематичний та емоційний обшир Ч. досить широкий - від побутових фактів до подій великого суспільного значення. В ній виражаються й інтимні переживання, й гостра дотепна думка, і м’який дружній гумор, і нещадна сатира. Ч. властивий образний паралелізм. За своїм духом Ч. близькі до коломийок. ЧИСЛОБОГ – Бог часу, літер, чисел, календаря: “І Числобог рахує дні наші і говорить Богові числа свої, чи бути дню Сварожому, чи бути ночі.” [ВК,11б]. У греків йому відповідає Кронос, у римлян - Сатурн. ЧОРНОБОГ – Бог темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну. Ч. вічно бореться з Білобогом, вони почергово перемагають один одного, і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: “А обаполи Білобог і Чорнобог перуняться - і ті Сваргу удержують, аби Світу не бути поверженому.” [ВК,11а]. Тому поняття добра і зла є умовним - ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом: “Це не може бути ніколи, щоб хтось хоч раз не втримався і сказав нерозумне про Чорнобога, а інший, маючі Радогощі, - про Білобога…” [ВК, 22]. Ч. - він же Кощій, Велес, Вий, Кас’ян, Чорт, Сатана (пор. сутінки) - різні імена, різних рівнів Наві - зв’язаний із зародженням нового життя. Арабський мандрівник Аль-Масуді дає опис святилища Чорного Бога (10 ст.) на Чорній горі: “… у ньому [будівлі на Чорній горі] вони [слов’яни] мали велику статую в образі людини або Сатурна, зображеного у вигляді старця з кривою палкою у руці, якою він рушить кістки мерців з могил. Під правою ногою знаходиться зображення різноманітних мурашок, а під лівою - найчорніших воронів, чорних крил та інших, а також зображення дивних хабашців і занджців [тобто абисинців]”. Це зображення можна пояснити так: ворони – чорнота в небі, мурахи - чорнота під землею, абисинці - чорнота на землі. Таким чином, Чорнобог керує чорнотою у всьому просторі. Чорний колір у більшості народів - це колір землі, символ належності до підземного світу мертвих. Ворон - живиться падлом, завжди пов’язаний зі смертю, старістю, мудрістю. Мураха - пов’язується з марою, мором, мраком. Ушановують Ч. 15 січня. ЧУМАЦЬКІ ПІСНІ – тематична група української станової (суспільно-побутової) лірики, зміст якої відображає життя і побут чумацтва - популярного промислу українців ще з княжих часів. Основна його функція полягала у транспортуванні на великих просторах України і сусідніх землях найнеобхідніших продуктів - солі, риби, різного краму з інших країн, які зі свого боку потребували українського хліба, меду, сала, воску, шкір, хутра та ін. З прокладанням залізниць у другій половині XІX ст. чумацтво занепало. Головні мотиви Ч.п.: виряджання в дорогу, намагання дружини завернути чумака додому (“Поїхав милий в дорогу”); тривожний постій у дорозі, оборона від грабіжників (“Ой високо сонечко зіходить”), оплакування загиблих (“Ой з-за Дону, з-за ріки”); ярмаркування з дорогим товаром, гуляння на ринку і втрата за чаркою всього майна (”Гей воли ж мої половії”); занедуження і смерть у дорозі (“Ой воли мої, сиві половії”); нещаслива мандрівка, розпад чумакової родини (“Над річкою бережком”); розлука з коханою дівчиною (“Із-за гори, із-за кручі риплять воли йдучи”). Найдраматичніше зображено в Ч.п., як і в козацьких, смерть чумака в розлуці з родиною і рідним краєм.Вгору Ш ШАЯН Володимир (нар. в 1908 р. у Львові, пом. в 1974 р. в Лондоні, похований у Гамільтоні в Канаді на українському рідновірівському кладовищі) - видатний український вчений, професор, засновник “Ордена Лицарів Бога-Сонця” (у діаспорі). Ш. став основоположником руху відродження українського рідновірства. Ще в 1934 році він, молодий науковець, став свідком обряду освячення зерна перед посівом, який відбувався на горі Грехіт в Карпатах. Вражений архаїчністю ритуалу, зрозумів, що віра предків ще жива в глибині народу, хоча й засмічена чужинською ідеологією. Своє завдання він вбачав в очищенні духовної скарбниці українців і поверненні Рідної Віри рідному народові. Саме цій ідеї він присвятив усе своє життя, написавши чимало наукових філософських, етнографічних, лінгвістичних, теологічних праць. Будучи організатором і першим Президентом європейської президії Української Вільної Академії Наук (УВАН) в Лондоні, він написав кілька праць про індоєвропейські релігії англійською мовою, здійснив наукові студії й переклади Рігведи та Велесової Книги, видавав альманах “Світання” та окремі випуски “Ордену” (англійською мовою). Нині його праці видані в книзі “Віра Предків Наших” (Гамільтон, Канада, 1987, том 1). В 1972 р. в Канаді його учні заснували Інститут ім. В.Шаяна, який займався дослідженням його архіву та виданням його праць. ШИШКИ – весільне обрядове печиво, яке випікають з коровайного тіста. Розкачують смугу тіста й роблять з одного боку насічки, зубці. Потім стрічку згортають, перевертають зубцями догори й “підперезують качалочкою з тіста. Виготовляють їх і в інший спосіб - маленькими плетінками на зразок калачиків, у формі пташок чи булочок. Ш. оздоблюють коровай і лежень; ними дарують на застіллі гостей, яким не вистачає короваю; ними запрошують на весілля.Вгору Щ ЩЕДРІВКИ – обрядово-величальні пісні, які виконуються на Щедрому вечорі, перед Новим роком. Щ. мають характерний приспів, який відобразився на назві пісень: “Щедрий вечір, святий вечір, добрим людям на здоров’я”. ЩЕК (Пащек) – один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли Чехи. Згад. у ВК, ПВЛ. Див. Ор.Вгору Я ЯВА – життєва (явна) сутність, символізує день, одна з трьох проявів Триглава. ЯЗИЧНИКИ – дослівно “народні”, тобто ті, хто дотримується віри свого народу, “язика”. Язичниками називають національні меншини, відмінно від панівної нації (релігії). Безпосередньо наші предки не називали себе язичниками ані свою віру. Наразі в Україні тільки конфесія ОРУ використовує цю назву для означення своєї віри. ЯМА – Бог смерті. Відомий у Ведах: первісно перша людина, яка вказала людям шлях смерті (тобто перевтілення). Пізніше став Богом Смерті, якого стали уявляти жорстоким. Саме таким він є у ВК: “…тому швидко підуть у Наву до Ями, який чекає жертву свою до землі, аби випити кров його і життя його умертвити, і тим жити отам.” [ВК,22]; “І це огидний Яма жере убитих.” [ВК,28]. ЯРИЛО – весняний прояв Дажбога. Уявляється у вигляді юнака, який повний життєвих сил. Різдво святкують 25 березня на весняне рівнодення. Свято називається Благовіщення і воно рівнозначне Великодню, яке грекоортодоксами і католиками вираховується за місячним циклом. Також ушановують Бога на 23 квітня через місяць після його Різдва. Західнослов’янське ім’я - Яровит. У грекоортодоксів свято, яке пов’язується з цим періодом називається Запліднення Ісуса (Благовіщення) та Воскресіння Ісуса (Великдень), що підтверджує його зв’язок з Сонцем-Джбогом, який щоразу вмирає і воскресає. ЯРОВИТ – Бог весняного сонця у західних слов’ян, прояв Свентовида. Я. тотожний Ярилу східних слов’ян. ЯСНА – Богиня, яка з’являється при народженні Дажбожих онуків, як життєдайна (блискавична) сила, вона тче нитку життя людини, як і Богиня Доля: “…бо вже Ясна тче йому.” [ВК,16а]. Я. також згадується разом з Інтрою у ВК,7в: “Боги Ясна й Інтра йдуть за нами”. Вгору СКОРОЧЕННЯ ВК – “Велесова книга”. “Слово…” – “Слово о полку і гореві Ігоря Святославлича” ПВЛ – “Повість временних літ”. ЛІТЕРАТУРА Безверхий О.С. Арійські релігії. Навчальний матеріал. – Вінниця, 2003. – 10 c. Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. I тис. до н.д. – I тис. н.д./ Упоряд. Б.І.Яценка. – К.: Індоєвропа, 7502 (1994). – 320 с. Велесова кига: Волховник / Упоряд. Г.Лозко. – К.: Такі справи, 7510 (2002). – 368 с. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: Перун, 2001. – 1440 с. Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія / укладена Головацьким Я.Ф. – К.: Довіра, 1991. – 94 с. Войтович В.М. Сокіл-Род. Легенди та міфи стародавніх українців. – Рівно: Оріяна, 1997. – 332 с. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє: Розповідь про Трипілля. – Нью-Йорк: Укр. Вільн. Акад. Наук у США, 1978. – 384 с. Знойко О. П. Мiфи Київськоi землi та події стародавнi. - Київ, 1989. – 304 с. Золотослов: Поетичний космос Давньої Русі / упор. Москаленко М. – К.: Дніпро, 1988. – 296 с. Іменослов. Словник-порадник / Уклав С.Д.Пашник. – Вид. з 7509 р. – Запоріжжя: Зап. упр. Собору РУВ, 7510 (2002). Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. В 2 т. – К.: Обереги, 1994. Колодний А.М. РУНВіра (Рідна Українська Національна Віра). – К.: Світ знань, 2002. – 64 с. Костомаров Н. Славянская мифология // Хроника 2000. Вип. 1. – К.: Довіра, 1992. – С.34-49. Костомаров Н. Славянская мифология // Хроника 2000. Вип. 2. – К.: Довіра, 1992. – С.35-49. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: Академія, 1997. – 752 с. Лозко Г.С. Іменослов: імена слов'янські, історичні та міфологічні. – К.: Сварог, 1998. – 176 с. Лозко Г.С. Українське народознавство. – К.: Зодіак-ЕКО, 1995. – 368 с. Лозко Г.С. Українське язичництво. – К.: Укр. центр дух. культури, 1994. – 96 с. Плачинда С.П. Словник давньоукраїнської міфології. – К.: Укр.. письменник, 1993. – 63 с. Силенко Л. Мага Віра. – Канада, США: видавництво РУНВіри, 1979. – 1427 с. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / А.П.Пономарьов, Л.Ф.Артюх, Т.В.Косміна та ін. – К.: Либідь, 1993. – 256 с. Шаян В. Віра Предків Наших. – Гамільтон, 1987. Шилов Ю.О. Брама Безсмертя. – К.: Журн. "Український Світ", 1994. – 384 с. Шилов Ю.А. Прародина ариев: История, обряды, мифы. – К.: СИНТО, 1995. – 744 с. Шилов Ю.О. Джерела витоків української етнокультури XIX тис. до н.е. – II тис. н.е. – К.: Аратта, 2002. – 272 с
